Неясність навколо загибелі мобілізованого Андрія Рибака
Світлана Рибак із Хмельницького вже понад дев’ять місяців намагається з’ясувати деталі смерті свого 27-річного сина Андрія, мобілізованого у квітні 2025 року. Він служив у 233-му навчально-тренувальному центрі, а востаннє з мамою спілкувався 1 червня, повідомивши про важкий стан та високу температуру.
4 червня жінка отримала від військової частини інформацію про самовільне залишення служби Андрієм, після чого його місцезнаходження стало невідомим. Починаючи з цього часу, мати поширювала оголошення про пошук сина у соцмережах і через відеоплатформи.
“Там є ще чотири могили невідомих солдатів із ЗСУ, які поховані на старому кладовищі в селі Мала Любаша. Шукайте своїх дітей — там ще є могили”, — поділилася Світлана.
8 серпня родині надіслали фото тіла, яке, ймовірно, є тілом Андрія. Особливі татуювання на руках і шиї допомогли матері впізнати сина. 7 червня рибалки дістали з річки Горинь тіло невідомого військовослужбовця, а 9 червня його поховали в селі Мала Любаша як «невідомого солдата ЗСУ».
Зі слів адвоката сім’ї, після повідомлення про смерть сина вони направили понад двадцять звернень до різних інстанцій, проте отримали лише одну відповідь: свідоцтво про смерть вказує на загибель наприкінці травня або на початку серпня, при цьому не встановлено точних обставин загибелі і місцезнаходження особистих речей Андрія.
Військова частина підтвердила, що 3 червня Андрій самовільно залишив навчальний центр, а 7 червня його тіло знайшли у річці Горинь. За висновками експертизи, це підтвердило особу загиблого, а 23 грудня його виключили зі списків частини, офіційно визнавши мертвим.
У поліції Рівненської області триває розслідування як кримінального провадження за фактом умисного вбивства з позначкою нещасного випадку. Через значні гнилостні зміни тіло не дозволяє встановити точну причину смерті, тому зараз проводять повторну комісійну експертизу.
Ключовий факт: обставини смерті Андрія Рибака залишаються невиявленими, а родина продовжує пошук відповідей навіть через понад півроку після трагічного випадку.
Ця історія підкреслює гостру потребу у прозорості та комплексному розслідуванні випадків загибелі мобілізованих під час служби, щоб родини отримували повну інформацію про своїх близьких.
