Оля Черняк з Херсону про досвід полону та умови катувань у росіян
Оля Черняк, 50-річна жінка з Херсону, провела у полоні дев’ять місяців за наклепом сусідів, які довго намагались забрати у її родини землю. Разом із нею в полоні перебували чоловік і 17-річний син. Її історія описана у документальному фільмі “Сліди”, який удостоєний призу глядацьких симпатій на Берлінському міжнародному кінофестивалі.
Оглядаючи свій досвід, Оля описує жахливі умови утримання: примусове оголення, примус пісяти і митися на очах у катів. Вона страждала через пищу низької якості, відсутність гігієни і постійні погрози розстрілу або втоплення в Дніпрі.
Ключовий факт:
Під час етапування по різних місцях Олі та її сусідці у камері вдалося домогтися одночасного звільнення, проявивши неймовірну наполегливість.
Умови полону були катастрофічні: камери без вікон, відсутність туалету поруч із приміщенням, різке погіршення здоров’я, недоїдання та примусові допити. Оля згадує, що доводилось лікуватися лише валер’янкою, а хліб часто був пліснявий.
“Коли мені сказали збирати речі до звільнення, я не просто все склала – вимила підлогу і скрутила матраци”, – згадує Оля.
Незважаючи на постійний страх, Оля зберігала силу духу, вимагала елементарних умов гігієни та лікування. Вона читала молитви в камері, що допомагало їй і навіть поліційним охоронцям, які слухали їх через стіни.
З Людською підтримкою – зокрема від колаборантів, які вголос не пошкодували принести їжу та засоби гігієни – їм вдавалося виживати. Їх годували тушонкою та «Мівіною», яку ділили на всіх.
Оля докладно описує руїни сімейного життя: через донос сусідки її родина була під прицілом. Син зазнавав побиття, а чоловік працював у Херсонській міській раді, переховуючи документи місцевих керівників, аби зберегти докази.
- Оля не припиняла протистояти: для неї важливо було не лише вижити, а й зберегти пам’ять про інших полонених та жінок, які зазнали насильства.
- Вона долучилася до організації SEMA Ukraine, яка об’єднує жертв сексуального насильства в умовах війни, та активно розповідає про пережите світу.
Передзвін жахів і гідність у полоні: Оля здатна гідно відповідати на знущання і навіть відмовитися співпрацювати з катами, виявляючи надзвичайну мужність. Їй пропонували секс і погрожували, але вона не зламалася й нагадувала їм про наслідки.
Звільнення відбувалося без обміну – окупанти втратили їхні «списки», забута Оля разом із іншими опинилася на свободі. Повернувшись до України через складний маршрут, вона продовжила боротися за справедливість і допомогу постраждалим.
Історія Олі Черняк – не просто свідчення про бранство, а приклад непохитної сили духу, що надихає говорити про воєнні злочини та підтримувати тих, хто все ще бореться.
Вона продовжує жити в Херсоні, у квартирі, яку вичистили сусіди, вірить у перемогу і в те, що жахіття полону не зможе зламати волю українців.
