Іран і Хезболла ще не вичерпали ракетний ресурс
Ізраїльські оцінки показують: навіть після кількох тижнів бойових дій загроза з боку Ірану та Хезболли не зникла. Йдеться про понад тисячу балістичних ракет, здатних досягти ізраїльської території, і про великий запас ракет малої дальності в ліванського угруповання.
Це важливий сигнал не лише для Ізраїлю, а й для всього регіону. Якщо такі оцінки близькі до реальності, війна переходить із фази шокових ударів у фазу виснаження. Саме в таких конфліктах вирішальне значення має не перший масштабний обстріл, а здатність сторін довго підтримувати темп атак і оборони.
Ключовий факт: ізраїльська сторона тепер публічно визнає, що ракетна загроза залишається значною навіть після втрат Ірану та активних ударів у відповідь.
- Іран, за оцінкою Ізраїлю, зберігає понад 1000 балістичних ракет.
- Хезболла може мати 8–10 тисяч ракет малої дальності.
- Оборона Ізраїлю має готуватися до тривалого навантаження.
Такий баланс сил створює кілька паралельних ризиків. По-перше, кожна нова атака підвищує тиск на ізраїльську систему ППО. По-друге, зростає ймовірність помилок у розрахунках, коли одна зі сторін вирішить, що супротивник уже виснажений. По-третє, активність Хезболли відкриває для Тегерана додатковий канал тиску без прямого залучення всіх наявних іранських засобів.
«Тривалий конфлікт тут небезпечніший за короткий. Він дозволяє атакувати хвилями, тестувати оборону й шукати слабкі місця», — такий висновок логічно випливає з оприлюднених оцінок.
З військової точки зору головне питання зараз не в тому, чи існує загроза, а в тому, як довго її можна підтримувати. Якщо початковий арсенал Ірану справді був більшим, то його частина вже використана або втрачена. Але навіть після цього залишку може вистачити на новий етап ескалації. Саме тому Ізраїль, імовірно, поєднує бойову готовність із поступовою нормалізацією внутрішнього життя.
- Відновлення навчання та авіасполучення має показати контроль над ситуацією.
- Водночас це не скасовує ризику нових обстрілів.
- Отже, цивільне повернення відбувається під знаком обережності, а не завершення війни.
У ширшому сенсі ця ситуація нагадує, що сучасні близькосхідні конфлікти рідко завершуються одним рішучим ударом. Частіше вони перетворюються на довгу боротьбу ресурсів, нервів і політичної витривалості. Тому найближчі тижні, ймовірно, покажуть не кінець протистояння, а лише його нову, затяжну фазу.
