Підполковник Ігор Янюк: особистий досвід бойових операцій у формі противника

Ігор Янюк, підполковник зі Львівщини, за 14 років служби пройшов шлях від лейтенанта до командира батальйону БПЛА, а нині обіймає посаду заступника командира у 44-й бригаді. Він власноруч створив бойову групу саперів-штурмовиків, яка відзначилася виконанням надскладних завдань у глибокому тилу ворога.

За словами Янюка, їхні операції відбувалися на передовій лінії, де сапери, разом із штурмовиками, концентровалися на безпечному проході для піхоти, розміновуючи позиції та закладаючи міни для захисту від прориву супротивника. Часто їм доводилося непомітно пробиратися на небезпечні відстані, іноді на півтора-два кілометри пішки, під прицілом снайперів і дронів ворога.

“Ми йшли на завдання у формі противника. Спілкувалися з ворогом на відстані п’яти метрів, після чого вступали у контактний бій” — пригадує боєць.

Військова служба в АТО стала часом навчання та загартування, розпочинаючи з абсолютного страху вперше під час обстрілу. Проте згодом Янюк вчився долати адреналін і стрес, перебуваючи у найнебезпечніших ситуаціях, що сформували його як лідера.

В одному з найбільш ризикових випадків група потрапила в окопи, де несподівано опинилася в оточенні ворожих військових, які були захоплені зненацька, бо розвідка повідомляла, що там нікого немає. Незважаючи на це, підполковник та його бійці зуміли зачистити позицію та безпечно вийти з бою, маючи лише одного пораненого зі своєї команди.

Також Янюк розповідає про важкий досвід роботи з безпілотними літальними апаратами. Впровадження та розвиток власного мінізаводу зі створення боєприпасів для різних дронів дозволило суттєво підвищити ефективність операцій. Із розвитком військових технологій завдання саперів ускладнилося, адже ворог застосовує дрони для спостереження та завдавання ударів, що потребує постійного вдосконалення методів оборони і попередження атак.

Під час оперативних дій за Гуляйполем група Янюка одягла форму ворога, щоб непомітно проникнути у ворожі ряди. При цьому конфронтація відбулася буквально в декількох метрах від супротивників. За час виконання надважких місій жоден із бійців не загинув — лише поранення одного із солдатів стали сумною рекою в складних обставинах.

Бойовий досвід сформував у Янюка та його підрозділу суворе та прагматичне ставлення до ворога. Військовий не приховує, що ворог — це «нєгодяї», зіткнення з якими часто є боротьбою на виживання. Однак у той же час він вважає, що у війні нема місця емоціям, увагу потрібно зосереджувати на виконанні завдань.

У розмовах про офіцерське лідерство Янюк визнає, що багато комбатантів уникають підвищень через бюрократичні складнощі та відповідальність, яка лягає на їхні плечі. Він сам, попри обґрунтовану повагу серед солдатів і власний бойовий статус, стикався з викликами у взаємодії з командуванням та інколи не погоджувався з розпорядженнями, доводячи необхідність реформ у військовому управлінні.

Ключовий факт: Життєві ситуації під час бойових операцій переконали Янюка, що освіта повинна поєднуватися з реальним досвідом, а діяти треба швидко, зважено і без зайвих ілюзій.

Загалом історія підполковника Янюка — це свідчення непохитної відваги, інноваційного підходу до ведення бойових дій і глибокої відданості своїй справі. Він продовжує служити, будучи прикладом для багатьох військовослужбовців, що боронять Україну на передовій.

Незважаючи на всі ризики і складнощі, він утримує оптимізм та віру у своїх побратимів, вірить у силу підготовки, дисципліни та готовності до будь-яких викликів.