Життєвий шлях Олександра Журомскаса – воїна й людини з великим серцем
Олександр Журомскас присвятив захисту України понад десять років свого життя. Він брав участь у запеклих боях за Маріуполь, переніс два кульових поранення, рік провів у російському полоні та пережив втрату коханої жінки. Для побратимів він був не тільки бойовим сапером і штурмовиком, а й людиною, яка на «Азовсталі» дбала навіть про безпритульних тварин.
Свій шлях в армії він розпочав 2014 року, працюючи спочатку сапером у ДСНС. Згодом Олександр приєднався до добровольчого підрозділу «Янголи Тайри», де проявив безмежну відданість ідеї свободи та допомоги пораненим побратимам у Маріуполі. Командирка підрозділу висловлювала глибоку шану його силі духу та вірі в перемогу.
«Він ніколи не відмовляв у допомозі, був справжнім другом і воїном», – згадували побратими.
У 2019 році Олександр вирішив перейти до штурмового підрозділу «Ведмеді», аби безпосередньо брати участь у фронтових боях. Сповнений сміливості та рішучості він зустрів початок повномасштабного вторгнення в Маріуполі, стійко вистоявши попри дві кулі в тілі. Його дух не зламали ані голод, ані безперервні авіаудари на заводі «Азовсталь».
У найважчі часи там він навіть мріяв про просту радість – свіжий хліб, який лагідно називав «хлібусичком». Він не забував приносити їжу бездомним тваринам, демонструючи своє велике серце і турботу навіть у найскладніших умовах.
- Маючи статус полоненого, він пережив майже рік в ув’язненні.
- Після повернення додому продовжив службу, став сержантом та готувався стати офіцером.
- Загинув у важкому бою на Херсонщині разом зі своїми побратимами.
Останній бій стався на Херсонщині, де Олександр загинув разом із чотирма бойовими товаришами. Їхній керівник підкреслював, що лише за двадцять хвилин до трагедії вони разом сміялися та спілкувалися, а потім війна забрала їх назавжди.
Ключовий факт: Олександр Журомскас став символом честі і гідності свого підрозділу, залишивши по собі пам’ять у серцях багатьох.
Попрощавшись із героєм у Житомирі, його побратими обіцяють, що ціна за кожне віддане життя буде справедливою. Олександру назавжди лишається 37 років, проте його подвиг та любов залишаться живими в історії і пам’яті українського народу.
Ця історія – нагадування про безмежну силу духу і людяність навіть у найтемніші часи війни.
