Ізраїль і США недооцінили стійкість Ірану перед війною

Ізраїльська розвідка Моссаду та військові США розраховували на швидке повалення теократичного режиму в Ірані завдяки активізації внутрішнього опору. За задумом, воєнні дії мали підштовхнути населення до масових протестів, які могли привести до падіння влади. Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу підтримав цей план, долучивши до нього й адміністрацію тодішнього президента США Дональда Трампа.

Перші тижні війни показали, що очікування виявилися помилковими. Іранський режим не тільки зберіг контроль, але й посилився, знижуючи ймовірність широких народних виступів. Армія і поліція ефективно придушували будь-які спроби протестів, і навіть етнічні збройні групи не змогли розпочати вторгнення ззовні.

“Візьміть під контроль свій уряд: він буде вашим”, — закликав Трамп іранців у першому зверненні на початку бойових дій, попередньо радячи їм сховатися від авіаударів.

Після трьох тижнів від початку конфлікту жодного масштабного повстання в Ірані не сталося. Попри значне послаблення режиму, він зумів консолідуватися і перейти до активної військової ескалації — завдаючи ударів по стратегічних об’єктах у регіоні. Влада не втратила контролю над суспільством, а внутрішні страхи перед силовиками гальмують протестні настрої.

Ключова помилка — помилкова упевненість у можливості швидкого внутрішнього розпаду іранської влади ілюструє недооцінку іранських силових структур і суспільної реальності в країні. Замість падіння режиму війна лише посилила спільну позицію влади.

• Перед війною Нетаньягу переконував Трампа в реалістичності сценарію повалення влади через повстання.
• Американські військові виражали скепсис, підкреслюючи низькі шанси на масові протести під час бомбардувань.
• Моссад розглядав варіант підтримки курдських формувань для вторгнення в Іран, але цей план не був реалізований.
• Трамп особисто заборонив курдам вступати на територію Ірану, що ускладнило операції.

Незважаючи на початкові удари та ліквідації, очікуване повстання так і не почалося. Ізраїльський уряд продовжує вважати, що потрібна наземна складова, яка має бути реалізована силами самих іранців.

Іран наразі не йде на поступки, продовжуючи блокаду Ормузької протоки та застосовуючи економічний тиск. Влада Тегерана впевнено тримає курс, не відчуваючи гострої необхідності у дипломатичних переговорах.

Таким чином, провал планів Моссаду та США щодо спричинення внутрішнього повстання в Ірані показує, що військові дії без розуміння внутрішніх реалій країни не гарантують швидких змін. Іранська влада залишається міцною, а шлях до її ослаблення ще довгий і складний.